Сегодня в смт Вишневе 10.04.2021

Деконцентрація. Чи перенесе Зеленський столицю з Києва?

Термінів із приставкою «де» в Україні побільшало. На додачу до децентралізації та деолігархізації маємо «деконцентрацію». Це – винахід президента Зеленського, котрий, за словами його речниці Юлії Мендель, полягає в переміщенні «центральних органів виконавчої влади у регіони з метою підняття благоустрою в областях, наближення процесу формування та реалізації політик до людей, створення нових робочих місць та заохочення внутрішньої трудової міграції, стимулювання економічного розвитку регіонів».
Фактично ідея деконцентрації йде в одному руслі з уже реалізованим проектом – переїздом до Кривого Рогу Державної екологічної інспекції. Цю історію «Главком детально досліджував (читайте тут, тут і тут). Переїзд цього відомства був начебто зумовлений турботою про екологією та потребою дбати про неї там, де концентрація шкідливих підприємств є особливо високою. Хоча насправді рішення мало політичний підтекст, пов'язаний, зокрема, з місцевими виборами-2020.
Втім, якими б не були мотиви, а переїзд Держінспекції відбувся у кастрованому форматі. На периферію вирушила меншість працівників, а начальство взагалі вирішило навідуватися до Кривого Рогу лише у відрядження та у випадках форс-мажору. Чи не повториться подібна ситуація і цього разу?
Цілком ймовірно, хоча ідея перенесення адміністрацій сама по собі не є ані доброю, ані поганою. Є країни, які пройшли через перенесення столиці з пункту «А» до пункту «Б». Є країни, в столицях яких просто змістили центр тяжіння та відправили адміністрацію і бізнес на околицю, віддавши історичне ядро міста на поталу туристам. Чи міг би піти Київ таким самим шляхом? Теоретично – так, а практично – ні. І ось чому...
Чи є у вас план, містер президент?
Перш за все, каже «Главкому» економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ, потрібно мати чітке розуміння того, для чого переносити адміністративний центр з Києва. І що це дасть самому Києву, а також тому місту, куди (гіпотетично) вирушать офіси державних установ.
«Перенос адміністративного центру з міста до міста має бути частиною загальної концепції розвитку країни. Виокремити переїзд як такий, без прив’язки до візій майбутнього, просто неможливо. Візьмемо, наприклад, Казахстан і переміщення столиці цієї країні з Алмати в Астану. Алмати від цього виграла, бо місто зробило ставку на розвиток м’якої інфраструктури. Що таке м’яка інфраструктура? Це не мости та дороги, це підприємництво, інноваційний рельєф міста, туризм тощо. Туди приїздять як до комфортного, креативного міста. А Астана тим часом стала символом молодої потужної держави, яка інтенсивно розвивається», – каже Кущ.
«Але в Києві чиновники на м’якій інфраструктурі не заробляють, – продовжує він. – Відкати та хабарі на туризмі вони не отримують, їх отримують на будівництві, наприклад, Шулявського мосту. У нас заробляють на жорсткій інфраструктурі, де кошторис можна підняти у декілька разів. Так що просто розкидати державні установи по різних містах буде абсурдом – так ми програємо і економічно, і ідеологічно».


Міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов зазначив, що деконцентрацію (перемістити центральні органи виконавчої влади з Києва в обласні центри або центри територіальних громад) можна провести за два роки. Секретаріат Кабміну вже розробив пропозиції такого переміщення (фото з відкритих джерел)

Але припустимо, що Київ таки поступиться своїм статусом чи, принаймні, «поділиться» ним з Харковом, Кривим Рогом або тим містом, звідки буде наш наступний президент. Припустимо, що туди поїдуть міністерства та відомства. Що буде далі? Згадані міста покращать своє економічне становище, адже їхні бюджети отримають додаткові надходження, а їхній бізнес – додаткові стимули для можливості для розвитку. (В Європі у такий спосіб розділили столицю ЄС між трьома містами: Брюселем, Страсбургом та Люксембургом, і кожне з них отримало свій зиск). Але що буде з Києвом? Спекавшись адміністративної складової, місто стане культурною та туристичною Меккою?
Так цілком могло би бути, якби хтось подбав про реальне залучення інвестицій на розвиток міста. В Іспанії саме так і зробили. «Ще одним вдалим прикладом розвитку м’якої інфраструктури є Більбао – столиця Країни Басків, – говорить Олексій Кущ. – Років сорок тому це місто знали тільки за терористичними актами, так само як Україну зараз знають завдяки корупції та війні, а раніше знали завдяки Чорнобилю. І от у 1991 році мер Більбао витратив 250 млн євро на будівництво музею сучасного мистецтва Гугенхайма. Мера звинувачували у бездумній розтраті бюджетних коштів, але згодом мільйони туристів, які почали відвідувати музей, принесли значний дохід місту – на рівні приблизно 2 млрд євро, тобто в 10 разів більше. І тепер Більбао – один з центрів іспанського туризму».
Тож діло лише за малим – отримати 250 млн євро на «окультурення» Києва.
Війна околиць
Іншим варіантом деконцентрації могло би бути не розкидання міністерств між десятком міст, а переїзд їх у передмістя Києва, до одного зі столичних сателітів. Цьому, напевно, вельми зраділи б у Бучі, Гостомелі, Ірпені, Вишневому чи Броварах. Але практично – як обрати населений пункт, гідний такої високої честі?
У 2017 році мер Києва Віталій Кличко виношував ідею столичної агломерації, яка провалилася саме через невміння її потенційних учасників домовлятися між собою. До агломерації Київрада запросила Бориспіль, Боярку, Бровари, Бучу, Васильків, Вишгород, Вишневе, Ворзель, Глеваху, Гостомель, Ірпінь, Калинівку, Козин, Коцюбинське, Обухів, Українку, Чабани та ряд сіл довкола столиці. Проте на злиття погодились тільки Бориспіль та Коцюбинське. Й нібито Бровари, але впевненості у такому рішенні тут теж не було.
Ще раніше на Київщині невдачі зазнав й інший процес – створення об’єднаної територіальної громади із «центром» в Боярці. Власне, Боярка мала намір об’єднатися із селами Княжичі, Музичі, Бобриця та Забір`я, а ті в свою чергу скаржилися на шалений тиск, які відчували сільські ради з боку місцевих депутатів Боярки. Інцидент вийшов гучний – на початку 2017-го під Забірською сільрадою тривали протести – з активістами, «тітушками», бездіяльною поліцією і тому подібними атрибутами.
Село боролося затято, відкидаючи аргументи на кшталт того, що чим крупнішою є ОТГ, тим кращими будуть її соціально-економічні показники. Забір`я склало зброю лише у 2020-му, коли громада зі «столицею» в Боярці таки була утворена. Причина такого завзяття (як і причина небажання маленьких міст утворювати велику столичну агломерацію) полягала в контролі над землею Київської області – воістину безцінним ресурсом.
Тож якби зараз якомусь із маленьких міст під Києвом дісталась роль адміністративного центру всієї України, заздростям та конфліктом не було б кінця. Навіть якби відповідне рішення вольовими методами впроваджувалося згори. Але проблема не тільки в цьому. Одним з аргументів за те, щоб перемістити усе ділове життя у передмістя, є збереження робочих місць для київських чиновників. Але такий аргумент видається сумнівним.
Олексій Кущ каже, що урбаністична історія Києва співвідноситься зі стадіями розвитку його середнього класу. І на одній з таких стадій в центрі міста живуть умовно «багаті» верстви (а бідні тісняться у спальних районах), а на наступній стадії «багаті» переїздять за місто у власні будинки. Але до такої стадії Київ ще не дійшов, і хоч показники статусності людини помалу зазнають трансформації, жити на Печерську все ще вважається дуже престижним. А тому топовим менеджерам, котрі живуть та працюють в зоні «урядового кварталу», рейси до умовної Бучі не сподобаються зовсім.
«От якби середній клас перебрався у передмістя, виник би попит на переїзд туди ж різноманітних адміністрацій», – каже Кущ. І додає, що нинішній стан інфраструктури за межею Києва не витримує жодної критики. «Зараз наші передмістя розвиваються за принципом Шанхаю, де немає централізованого управління, немає генерального плану тощо. Так, було б добре, якби якість життя в передмісті, якість доріг була б такої самою, як і у Києві, але для такого вирівнювання потрібні великі ресурси», – говорить він.
Троєщина – новий Печерськ
Великих ресурсів потребує і третій варіант реорганізації життя міста. Варіант цей полягає в тому, що адміністрації президента, Кабмін та парламент залишать печерські пагорби та переїдуть на умовну Троєщину. Тут знову таки треба чітко знати, навіщо це робиться. Розвантажити центр Києва від автомобільного трафіку? Перемогти легендарні столичні затори?
Але це не матиме особливого сенсу, оскільки давно відомо: скупий платить двічі. За сам переїзд треба буде заплатити мільйони гривень плюс доведеться таки будувати мости чи метро на Троєщину, зауважує Кущ. А що заважає просто зараз виконати бодай один з цих двох пунктів, тобто налагодити нормальне транспортне сполучення між правим та лівим берегом Дніпра, запитує він.
Втім, Кущ згадує і приклад міста, котре таки ухвалило вольове рішення про розбудову ділового кварталу і перемістило всю бізнесову активність туди, оскільки вже не могло впоратися зі зростанням пасажирського та автомобільного трафіку. Це місто – Париж, а мова йде про квартал Дефанс, чиє будівництво на околицях міста розпочалося у 1955 році.

Дефанс. Колись бідніша частина передмість Парижа тепер стала інфраструктурно кращою і найзаможнішою (фото з відкритих джерел)


Зовні Дефанс дуже відрізняється від типово паризьких урбаністичних пейзажів, нагадуючи своїми хмарочосами радше нью-йоркський Манхетен. Але його зодчі і не намагалися гармонізувати екстер’єр Дефансу з впізнаваною естетикою французької столиці. Вони просто «виокремили індустріальну яму старих збіднілих після технічної революції початку століття районів і збудували все нове, – розповідає депутат попередніх скликань Андрій Шкіль, котрий вже вісім років живе в Парижі. – А стрижнем проекту стала Велика Арка, яка органічно доповнила axe historique – Історичну вісь Парижа».
Шкіль каже, що «до будівництва Дефансу спонукав приклад Сполучених Штатів. А причиною була потреба в цьому біднішої частини Іль-де-Франсу, бо Північ тут традиційно є незаможною». «Досвід вийшов вдалим, – говорить він, – бо ця частина передмість Парижа стала інфраструктурно кращою і зараз є найзаможнішою».
Мистецтвознавиця та лекторка Діана Клочко тим часом зазначає, що звільнені (теоретично!) офіси в центрі Києва не придатні для того, аби увібрати нові функції. «Я запитувала у музейників, що було б, якби, наприклад, під розширення музеїв віддали нинішні адміністративні будівлі? І отримала відповідь: ці будівлі, включно із Кабміном, офісом президента, комітетами Верховної Ради та самої Верховною Радою абсолютно не пристосовані для демонстрації мистецтва. Для того, щоб перетворити все це на музейний квартал, потрібні величезні кошти. Та й архітекторів такого рівня, які могли б розкрити простір, забрати перегородки тощо, ми не маємо. Елементарне питання: як пронести через існуючі двері та як завантажити до існуючих ліфтів великі твори мистецтва? Ніяк. Треба пробивати якісь нові «портали». Але хто це буде робити?».
Є ще нюанс, додає Клочко. «Більшість адміністративних будівель були зведені в контексті перенесення столиці з Харкова до Києва. Тобто вони створені в дусі радянської скульптури, радянської України. Контекстуально їх можливо наповнювати їх винятково творами радянського мистецтва. Ну як, наприклад, до Кабміну, який належав колись НКВД, занести ікони, предмети сакрального чи народного мистецтва?», – запитує вона.
Скептично ставиться Клочко і до ідеї винести ділове осердя за межі міста або його центру. Вона наводить приклад Воздвиженки, яка дуже популярна серед тримачів та винаймачів офісів. «Айтішники не поїдуть з Подолу. Виселити їх в примусовому порядку? Ну то вони будуть орендувати квартири, вихід все одно знайдеться, і бізнес буде працювати там, де йому зручно», – каже Клочко. Словом, резюмує експертка, не вийде ані перепрофілювати адмінбудівлі під культурні центри, ані посунути осередки бізнесу. Це якщо говорити про Київ.
А якщо вести мову про Україну в цілому, то політолог Богдан Петренко вважає, що деконцентрація у вітчизняному виконанні має на меті або піар, або відмивання грошей. «У нас один якийсь проект пишуть п’ять років, а на його розробку йде половина всього кошторису. А потім невідомо, ані де проект, ані де виділені на нього кошти. Просто гроші на реформи вчергове перетекли до чиєїсь приватної кишені», – зазначає він.
«До того ж, у нас регіони активно протистоять центру, і якщо, наприклад, до Харкова переїде Конституційний Суд, то порядок денний КСУ буде формуватися там. А якщо Верховна Рада, бодай гіпотетично, перебереться до Львова, то протистояння між столичною та львівською елітами посилиться. Все це абсолютно безперспективно і нічим не завершиться», – підводить риску Петренко.
Наталія Лебідь, «Главком»

Читайте також:

Зеленський та Юзік «переносять столицю» до Кривого Рогу? (Документи)


Подарунок рідному місту від президента. Як Кривий Ріг зробили «трішки столицею»

По материалам: https://glavcom.ua/publications/dekoncentraciya-chi-perenese-zelenskiy-stolicyu-z-kijeva-748097.html

Смотрите также

Кожен українець хоче стати гетьманом, а чого хочуть росіяни?
Сполучені Штати запровадили санкції проти Коломойського
Василіса Фролова народила сина
У Чернівцях лікарі відмовилися вакцинуватися від Covid-19
Вони також долучилися абс